Середньовічний Хотин

Отже, якщо під Середньовіччям ми розуміємо таку цивілізаційну систему, при якій ще не відійшло від людства розуміння своєї спорідненості з Богом та своєї відповідальності перед Ним, з всіма могутніми силами довіри до Творця, Якому люди ще не насмілилися закидати про Його остаточну смерть, то, взявши це за основу, ми можемо починати пошук загубленого нами протоколу нашого існування. Бо є підстави гадати, що саме тоді він і був загублений остаточно. І першою вправою було б з’ясування обставин, за якими ми відійшли від протоколу буття, визначення факторів, які завжди одні і ті самі, які сприяють невірному вибору шляху.

У ХІІ століття з’явились перші вивіски, які були з дерева або полотна, зверху покриті позолотою. Це зазвичай були вивіски лавок, і з часом почали служити міським орієнтиром, оскільки номерів будинків ще не існувало. З часом функції вивісок збільшились – вони почали бути рекламою, що вплинуло на їх вигляд та характер. Вони почали бути більш привабливими, пишнішими. Для роботи над вивісками почали запрошувати скульпторів та художників. Ускладнився рельєф, були додані елементи декору.

Але інша група дослідників, яких стає все більше, пов’язує носіїв милоградської культури з балтськими племенами (з одним їх відгалужень), зважаючи на її походження та поширення на території Південної Білорусі балтських гідронімів [1, с. 252]. На балтську приналежність милоградської етнокультурної спільноти вказує, зокрема, її поховальний обряд. За даними І. Свєшнікова, в милоградських похованнях в басейні р. Горинь захоронені лежали головою на схід. Зафіксовані також випадки поховань з орієнтацією на південний схід [9, с. 71-74]. Як відомо, східна орієнтація праслов’ян в північній Україні має балтське походження. Згідно лінгвістичних даних В. Барана, вся територія Прип’ятського Полісся вкрита балтськими гідронімами, які передують слов’янській гідро- і топонімії і слов’янським археологічним культурам [3, с. 80]. Ці лінгвістичні дані можуть свідчити про балтське походження милоградської культури. На думку дослідників, її носії перебували в певній ізольованості від південних сусідів, що могло виникнути внаслідок їх приналежності до іншого етномовного світу [1, с. 255].

Вікінги були «інвесторами», а не грабіжниками Технології, міська торгівля і міжнародна економіка, які визначають сучасне життя, насправді явища не нові. Вже у першому тисячолітті нашої ери вікінги були експертами саме з цих питань.

Почнемо з того, що Імперія більше не виконує своєї функції оператора стабільності на східноєвропейському просторі. Вона перетворилася на постійну загрозу стабільності та безпеці. Стара система колективної безпеки зруйнована, а місце оператора стабільності вакантне.